Збереження психічного здоров’я дитини
Соціально-технологічний прогрес спричиняє зростання негативного впливу інформаційних потоків на особистість; збільшення повсякденних фізичних та психологічних навантажень; загострення почуття страху, невпевненості, розгубленості та розчарування.
Усе це негативно позначається на здоров’ї людини загалом і на психічному здоров’ї зокрема. Ураховуючи те, що людське життя є найвищою суспільною цінністю, перед людством постає ряд важливих завдань, серед яких найважливішим є вирішення проблеми збереження здоров’я людини, причому не тільки фізичного, а й психічного.
Психічне здоров’я – це динамічний процес психічної діяльності, якому властиві детермінованість психічних явищ, гармонійний взаємозв’язок між відображенням обставин дійсності і ставленням індивіда до неї, адекватність реакцій на оточуючі соціальні, біологічні, психічні і фізичні умови, дякуючи здатності людини самоконтролювати поведінку, планувати і здійснювати свій життєвий шлях у мікро- і макросоціальному середовищі.
Психічне здоров’я дитини
У сучасній психології та психіатрії багато уваги приділяється психічному здоров’ю дітей різних вікових періодів та факторам середовища, що їх детермінують. Так як дитина знаходиться в постійному розвитку, то взаємини з нею повинні визначатися віковими особливостями.
Сім’я. На різних вікових етапах розвитку спостерігаються різні переживання. Психологію дитини неможливо оцінити поза контекстом сім’ї. Важливим для психічного здоров’я дитини є психологічний клімат родини. Він суттєво впливає на дитину, спричиняє стан комфорту або ж дискомфорту. Деякі батьки не лише не можуть бути взірцем для своїх дітей, а й негативно вливають на їхній психічний стан.
Вивчення дитячих неврозів свідчить, що вони мають дуже тісний зв’язок із психогенною дією сварок між батьками у присутності дітей.
Батьки закладають підвалини майбутнього своєї дитини. Це потребує часу, старань, любові, сімейної злагоди, економічних статків. Але найголовнішим є світла і щира любов до дитини.
У літературі вивчається взаємозв’язок психоемоційного розвитку дитини з її мікросередовищем – дитячим садком, школою, друзями. Перш за все доведено, що на пізнавально-емоційну сферу дитини негативно впливає відсутність у неї позитивних контактів у дитячому садочку.
Дитячий садок. Незадоволеність спілкування формує дитячі фобії, негативізм по відношенню до шкільної установи, невротичні реакції. Так, серед дошкільнят 70-80% досліджуваних мають нервово-психічні відхилення і потребують втручання психотерапевта або психолога. А сироти, які живуть у дитячих будинках, за даними деяких авторів, потребують психотерапевтичної допомоги у 100% випадків.
Школа. У доступних нам джерелах вивчається роль школи у формуванні здоров’я особистості. Психологами доведено, що під час навчання число здорових дітей скорочується у п’ять разів.
При цьому тільки 14% випускників середньої школи можна вважати повністю здоровими. Зустрічаються в літературі спроби охарактеризувати причини шкільної невротизації дитини, яка призводить до дезадаптивного стану.
Чинники погіршення здоров’я індивіда у шкільний період називають різноманітні
До них, в основному, на думку дослідників, належать непідготовленість дитини до школи, негативне ставлення вчителів та учнів, страх покарання та отримування незадовільної оцінки, нездатність засвоїти шкільний матеріал, перевтома під час учбових занять.
Але в одному автори одностайні, що психічні фактори є основними в процесі шкільної дезадаптації. У свою чергу, дезадаптація призводить до безпричинної агресивності, депресії, відмови відвідувати уроки, заниженої самооцінки, страху відповідати біля дошки, очікування поганого відношення до себе як з боку вчителів, так і учнів.
Згідно даних дослідників, серед дітей, які не адаптувалися до умов школи, у 95% спостерігаються психічні розлади. Значимим чинником, що погіршує здоров’я дітей, є агресія з боку вчителів. Це ситуація не тільки знижує рівень успішності учнів, але й призводить до появи так званої шкільної тривожності і захворювань невротичного характеру.
Згідно результатів досліджень, існує 3 групи дітей, які страждають шкільними неврозами
До першого типу належать педагогічно занедбані або розумово відсталі учні. Для них характерні явні відхилення у поведінці, грубість, агресія, підвищена самооцінка, низька успішність.
До другого типу відносяться школярі, які добре вчаться і задовільно ведуть себе на уроках, але під впливом стресів різко змінюються: з’являється депресія, апатія, нав’язливі стани.
Третій тип представлений зовнішньо благополучними дітьми, у яких все ж таки спостерігаються деякі ознаки невротизації: страх відповідати біля дошки, тремор рук, плаксивість, фобії, занижена самооцінка.
На сьогодні, велика увага приділяється психічному здоров’ю дітей підліткового віку
Підлітковий вік характеризується поведінковими розладами, порушеннями емоційної сфери, які притаманні кризовим періодам і зумовлені ендокринною перебудовою і дозріванням організму. У ряді робіт доведено, що у підлітків досить часто зустрічаються межові психічні порушення субклінічного рівня, серед яких є помірна неврологічна симптоматика. І саме у цьому віці можуть проявлятися психічні розлади, які пізніше переростуть в ендогенні психози.
Встановлено, що одним з найбільш поширених видів психічної патології є депресія, яка часто призводить до важких форм шкільної дезадаптації. Так, прояви депресії, за даними деяких авторів, виявлені у 20% підлітків, а у школярів 9-10 класів депресивні стани проявляються у 30% випадків.
Таким чином, однією з найголовніших умов збереження психічного здоров’я є дотримання науково обґрунтованих психогігієнічних норм організації навчання з урахуванням індивідуальних норм навантаження, здатність витримувати навчальне навантаження, не тільки зберігаючи стан повного душевного, тілесного та соціального добробуту, а й збільшуючи при цьому якість власного психічного здоров’я, а також принципів гуманізації освіти.
Ці принципи передбачають застосування особистісно-орієнтованих технологій навчання, ставлення до учнів як до рівноправних партнерів у спільній діяльності, виявлення поваги і любові до них, створення сприятливих умов для активності учнів.
Поради батькам підлітків
ОСНОВНІ 4 «ДЗВІНОЧКИ» НАСТАННЯ ПІДЛІТКОВОЇ КРИЗИ
Дзвіночок перший. Помітно змінюється поведінка дитини. Тихоня може раптом стати відчайдушним пустуном, а надзвичайно активна дитина – затихнути і проводити години в незрозумілих думках.
Дзвіночок другий. Настрій стає нестійким і легко змінюється. Після надривного плачу може послідувати телефонний дзвінок і радісне щебетання в трубку. На тлі найдосконалішого благополуччя раптом – лють через якусь дрібницю, і двері ледь не злітають з петель від заключного акорду пустого конфлікту, який виник на рівному місці.
Дзвіночок третій. Змінюється фізичний вигляд дитини. Дівчата «округлюються» або, навпаки, витягуються, змінюються пропорції тулуба і кінцівок, у хлопчиків ламається голос, волосся стає більш жирними, починається оволосіння обличчя і тіла за чоловічим типом.
Дзвіночок четвертий. У заявах дитини, звернених до батьків, з’являються нові теми і гасла. Найпоширеніші з них: «Я можу сам вирішувати, що (як, коли) …», «Ви мене ніколи не розуміли», «Ваше покоління безнадійно відстало, і вам не зрозуміти, що …», «Я сам буду вирішувати свої проблеми ” і т.д.
Якщо два, а тим більше три або чотири з перерахованих вище дзвіночків вже задзвонили, готуйтеся – процес пішов.
МОЯ ДИТИНА ПІДЛІТОК МЕНЕ НЕ ЧУЄ
“Моя 14-річна дочка зовсім від рук відбилася: вона взагалі не реагує, коли я прошу її що-небудь зробити. Робить такий вигляд, ніби мене і немає зовсім поруч. А мені вже набридло повторювати:” Скільки разів тобі говорити ?! ! “- все одно немає ніякої відповіді.” Відстань! “- і то не завжди може сказати …”
Знайома історія? Що ж робити в таких випадках, як “достукатися” до своєї дитини?
Вам допоможуть наступні правила:
Правило 1. Звертаючись до дитини, говоріть менше, а не більше. У такому випадку у вас підвищується ймовірність бути зрозумілим і почутим. Чому? А тому, що дітям потрібно більше часу на осмислення того, що вони чують, перш ніж щось відповісти (у них зовсім інша швидкість переробки інформації, ніж у дорослих).
Таким чином, якщо ви задаєте своєму чаду питання або просите про що-небудь, почекайте, принаймні, п’ять секунд – дитина сприйме більше інформації і, цілком можливо, дасть адекватну відповідь. Спробуйте говорити коротко і точно, уникайте тривалих монологів. Так дитина зрозуміє, що не доведеться вислуховувати цілу лекцію. Наприклад: “Прибери, будь ласка, в шафі перед тим, як підеш гуляти”, “Зараз тобі треба вивчити фізику” і т. Д. Іноді достатньо одного слова-нагадування: “Прибирання!”, “Література!”.
Правило 2. Говоріть доброзичливо, ввічливо – як би ви хотіли, щоб говорили з вами, – і … ТИХО. Знижений, приглушений голос зазвичай застає людину зненацька, і дитина обов’язково зупиниться, щоб послухати вас. Адже недарма вчителі так успішно використовують цей прийом, щоб привернути увагу класу.
Правило 3. Будьте уважним слухачем, не відволікайтеся на сторонні справи, коли дитина вам щось розповідає. Слухайте її в два рази більше, ніж говорите. Ваше дитя, яке дорослішає, просто не зможе стати уважним слухачем, якщо йому ні у кого цьому вчитися. Переконайтеся, що самі можете служити прикладом того, що вимагаєте від своєї дитини (звертайте увагу на те, як ви слухаєте чоловіка, друзів, рідних і, звичайно ж, саму дитину).
Правило 4. Якщо ви дуже сильно роздратовані, розмову починати не варто. Ваше роздратування, агресія моментально передадуться вашій дитині, і вона вас вже не почує. Це пов’язано з тим, що однією з психологічних особливостей даного віку є емоційна нестабільність, в більшій мірі обумовлена гормональними змінами, що відбуваються в організмі дитини. Дорослі повинні бути стабільнішими в цьому плані.
Правило 5. Перш ніж щось сказати, встановіть зоровий контакт з дитиною. Переконайтесь, що вона дивиться на вас, а не в бік (якщо ні, то попросіть подивитися на вас – цей прийом працює і з дорослими, наприклад з чоловіками). Коли ви дивитеся один одному в очі – дитина у вашому розпорядженні, можна формулювати своє прохання або питання. Якщо робити так весь час, коли вам потрібна увага дитини, це привчить її слухати вас.
Правило 6. Нерідко підліткам буває складно з ходу переключити свою увагу на ваше запитання, особливо якщо вони зайняті тим, що їм дуже подобається. Мало того, дитина і справді може вас не чути (така особливість уваги в даному віці). У такому випадку можете зробити попередження – встановіть тимчасове обмеження: “Я хочу з тобою поговорити через хвилину, будь ласка, відволічись” або “Мені знадобиться твоя допомога через дві хвилини”. При цьому встановлений часовий інтервал не повинен перевищувати п’яти хвилин, інакше підліток просто забуде.
ЧОМУ ПІДЛІТКИ СТАЮТЬ ГРУБИМИ І ПОЧИНАЮТЬ ПРОЯВЛЯТИ НЕПОВАГУ ТА ЗНЕВАГУ?
Як правильно реагувати на грубість підлітків?
Дуже часто в підлітковому віці у дітей, у зв’язку з необхідністю відчути себе дорослими, проявляються такі риси, як грубість, неповага (скоріше, зневажливе ставлення). Часто в період становлення підліток не знає, як йому проявити свою дорослість, і знаходить найпростіший шлях – грубість, зухвалі фрази, які раніше він не міг собі дозволити. І тут батькам дуже важливо правильно відреагувати, щоб не просто накричати і “натиснути” авторитетом, а виправити ситуацію.
У першу чергу, говоріть з підлітком на рівних, не сюсюкайте і не пригнічуйте – дайте йому відчути свою важливість, значимість, щоб він не шукав інші способи для отримання цього відчуття.
Радьтеся з ним частіше в різних сімейних питаннях – не виключено, що він запропонує яке-небудь свіже рішення, та й грубити в такій ситуації немає ніякої потреби, більше того, грубість тут буде виглядати по-дитячому.
Коли ваша дитина грубить, відразу ж вкажіть їй на це, щоб вона завжди знала, що перейшла межу.
Не соромтеся роз’яснити їй, як правильно. Тільки спробуйте зробити це не у вигляді моралізаторства, а під час дружньої бесіди, ще краще – на власному прикладі. Зверніть увагу, як ви, дорослі, спілкуєтесь між собою в сім’ї. Недарма кажуть, що скільки б ми не вчили своїх дітей хорошим манерам, вони все одно будуть вести себе, як їхні батьки.
Ніколи не вступайте в суперечки. Не треба демонстративно зітхати, знизувати плечима, показувати, що ви розсерджені. Як не треба і вмовляти, перестерігати, лаятися – така тактика ніколи не спрацьовує, а тільки посилює подібну поведінку.
Як показують дослідження, діти-підлітки перестають грубити, коли бачать, що це … неефективно для залучення вашої уваги. Тому тримайтеся нейтрально, не відповідайте. Наприклад, дивіться відсторонено на що-небудь, а якщо не допомагає, закрийтеся в іншій кімнаті. Просто відмовтеся продовжувати розмову, поки син (дочка) грубить, і робіть так ЗАВЖДИ.
Важливий момент: намагайтеся поправляти дитину, якщо вона неправильно і грубо поводиться, віч-на-віч, а не в присутності інших дорослих або підлітків. Інакше можете нарватися на ще більшу грубість – пам’ятайте, що ваша дитина вже не маленька і болісно сприймає будь-яку критику на свою адресу, тим більше на людях!
Заохочуйте шанобливу, правильну поведінку якомога частіше – це найпростіший спосіб домогтися бажаного. А адже згідно з дослідженнями, батьки підлітків в більшості випадків роблять навпаки: замість того щоб звертати увагу на хороше, постійно вказують на погане. І тому як тільки ви побачите або почуєте, що ваш “грубіян” проявляє ввічливість або повагу, обов’язково похваліть його, оцініть його старання, навіть якщо не зовсім вийшло, але ви бачите, що він старався. Це йому сподобається!
ЯК ВИЖИТИ ПОРУЧ З ПІДЛІТКОМ: 10 ПОРАД ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ
Головні правила співіснування і спілкування з підлітком пояснює Марія Гончаренко, член Української спілки психотерапевтів, представник психоаналітично орієнтованої психотерапії, автор тренінгів для підлітків «Подолання».
1. Забудьте про виховання, подумайте про себе. Більшість батьків, які звертаються до психотерапевтів, роблять одну й ту саму помилку: вважають, що підліток — «поламана» дитина, яку потрібно «підправити», і вона буде, як раніше, милою і слухняною.Зрозумійте, виховувати людину в цьому віці вже пізно. Вплинути — так, виховати — ні. Важливіше ужитися і домовитися про майбутнє, тому спробуйте відповісти на просте запитання: «А що потрібно вам самим? Якого життя поруч з підлітком ви хочете?»
Формально той, кому не виповнилося 18 років, — ще не дорослий. Однак людина поводиться як вередлива і безвідповідальна дитина, допоки її вважають дитиною.
Будуйте стосунки з підлітком так само, як з будь-яким родичем або сусідом. Наприклад, формулювання «Не хами! Ти ж був ввічливим хлопчиком. Не хочу, щоб ти виріс грубіяном» — неправильне. Так говорять з дитиною. А до дорослого варто звертатися: «Не грубіянь! Я не потерплю, щоб зі мною так розмовляли».
2. Не говоріть постійно про те, що відчуваєте. Не розраховуйте на модну техніку «Я-висловлювання», коли ви говорите про те, що відчуваєте у відповідь на чиїсь вчинки. Це прекрасно працює для дітей і дорослих. Але не для підлітків, у яких вдосталь власних переживань. Вони просто не почують. Якщо тінейджер знаходиться на стадії знецінення дорослих, ви ризикуєте отримати таке: «Мені плювати, що ти там відчуваєш». Зачекайте років 10, тоді зможете розповісти синові чи доньці про все, що витерпіли. Бажано, з гумором. А поки не варто говорити: «Ти не прийшов опівночі додому, а я місця собі не знаходила». Краще: «Ти приходиш пізно і не даєш мені спати. Мене це не влаштовує».
3. Не драматизуйте. Батьки підлітків нерідко самі схожі на підлітків: занадто схвильовані і все сприймають у чорно-білому кольорі. Емоційність тінейджерів заразлива. У старшокласниці думки: «Мій ніс задовгий — я потвора». А в її мами: «Донька вважає себе потворою, значить, спробує наркотики або піде на суїцид». Істерики, конфлікти, сміливі надії та розчарування — реалії підліткового життя. Їх переживали всі. А глобальні проблеми — швидше виняток з правил. Тому не драматизуйте. Якщо вже емоції переповнюють, підключайте розум і заспокоюйтеся так, як вмієте: від дихальних технік до крапель валеріани.
4. Не з’ясовуйте, хто головний. Люблячі батьки можуть наполягати на тому, що 16-річна людина — ще дитина. Але підсвідомість не обдуриш. Вона підказує, що на вашій території з’явився ще один дорослий. І якщо не член команди, то конкурент. Тож розгорнеться справжня битва за владу і ресурси. А вам здаватиметься, що ви виховуєте дитину. У хід підуть дошкульні слова: «Це мій будинок, і ти будеш жити, як я сказав», «Тут немає нічого твого, все куплено на мої гроші» і «Права голосу не маєш, поки не почав заробляти». Однак подумайте, чи потрібна вам така «зброя» у цій боротьбі? Якщо ви подарували приятелю на день народження телефон, ви ж не вимагаєте дивитися його фото і листування, бо смартфон куплений за ваші гроші? То чому ви вважаєте своєю власністю те, що подарували сину або доньці? Відмова від конкуренції — це не відмова від керівництва. Батьки знаходяться нагорі сімейної ієрархії, оскільки беруть на себе відповідальність. І тому встановлюють правила. Але якщо ви постійно доводите це на словах (особливо забороненими прийомами) значить, щось пішло не так: головує дитина, або ви живете без правил.
5. Скеруйте жіночу конкуренцію в правильне русло. У матері й доньки часто домішується ще й жіноча конкуренція за звання «хто на світі всіх миліша». Донька виграє через вік і рідко хто з дорослих зізнається навіть собі, що заздрить молодості. Тому жінки витісняють ці почуття думками на кшталт «вона жахливо виглядає». Якщо ви — мама, і вас дратує імідж дівчини-підлітка, добре подумайте: якби зустріли таку особу на вулиці, усміхнулися б чи нахмурилися? А в юності — як би поставилися до такої однокласниці? Усвідомлена конкуренція може принести користь. Вона дозволить матері відсторонено оцінити доньку як жінку. Мудра мама допоможе перетворити мінуси на плюси. А плюси навчить подавати з гідністю. До того ж спроби дівчини-підлітка виглядати «крутіше» матері прийме з любов’ю і повагою. Небезпечно зовсім уникати розмов про зовнішність. Якщо обмін жіночої інформацією у доньки з мамою не налагоджений, дівчина більше ризикує захворіти на анорексію або довести себе до нервових зривів, орієнтуючись на однолітків.
6. Будьте екскурсоводом по життю. Загрози і диктат не діють на підлітків. Вони намагаються зробити все навпаки. Найгірше рішення — образитися, відсторонитися і дозволити безконтрольно набивати шишки. Або, навпаки, потурати і намагатися заслужити дружбу тінейджера. Уявіть, що ви екскурсовод, який розповідає, що де знаходиться і куди приводить. Попереджайте про наслідки, а не бурчіть. Діліться власним досвідом. Показуйте більше ситуацій та прикладів. Не повчайте, а пояснюйте свою точку зору. З вашого боку не має бути заборонених тем. Підліток повинен знати, що з вами можна говорити про все: евтаназію, аборти або долю вимираючих племен Амазонки. Якщо вас щось турбує в житті підлітка, а той відмовляється про це говорити, не чіпляйтеся із запитаннями, а розкажіть історію. Але без теоретизування і нотацій. Наприклад, замість запитання «Як багато пива ти випиваєш?» розкажіть про вашого однокурсника, який зганьбився на побаченні через похмілля. Розповідайте, доки не почуєте: «Та зрозумів я вже натяки! Немає в мене проблем з алкоголем, заспокойся».
7. Говорити про секс і алкоголь — пізно. Сексуальна просвіта та бесіди про алкоголь і наркотики потрібні були раніше. Максимум у молодшому підлітковому віці. Тінейджеру взагалі не до розмов — його крають емоції і гормональні бурі. Уявіть, що у вас підскочив тиск або ви випили зайвого. У такому стані ви будете не думати, а діяти відповідно до ваших цінностей і рішень, які приймали раніше. Так і підліток проявить те ставлення до сексу і різних хімічних речовин, яке в нього склалося раніше. Не встигли? Тоді говоріть вчинками, а не словами. Наприклад, дома має діяти заборона на куріння для всіх членів сім’ї. А якщо вживати алкоголь у вас прийнято лише на свята, то введіть санкції за порушення цього правила. Однак ви маєте бути готові до розмов про новий досвід підлітка. Якщо він ділиться з вами сумнівами і невдачами, це ознака довіри.
8. Права додаються до відповідальності. Якщо підліток хоче розширення прав — це супер. Але разом з ними збільшується і зона відповідальності. Тобто якщо «дитинка» вимагає купити «іграшку» (гаджет чи щось інше) вартістю у вашу місячну зарплату, вона зобов’язана взяти участь у веденні сімейного бюджету і перейнятися витратами. Забезпечувати себе повністю підліток поки не може, але він здатен, наприклад, не тільки підзаробляти на розваги, а й сплачувати частину комунальних послуг. А батьки мають виділити йому житловий простір і ставитися до заведеного там порядку (хай навіть безладу) так само шанобливо, як до території сусіда. Якщо тінейджер не заробляє, він може вкладати свою працю. За певні роботи нагородою є сам результат, а покаранням — його відсутність. Наприклад, якщо син або дочка постійно забувають купити продукти, ви можете «забути» зготувати їжу. Праця в жодному разі не має перетворитися на «рабські повинності». Підліток має право відмовитися або взяти на себе подвійне навантаження. Але і сім’я, відповідно, витрачає мінімум або максимум коштів на те, що хоче підліток. І все це без зайвих слів, докорів і умовлянь.
9. Використовуйте соцмережі. Соцмережі вам потрібні не для того, щоб відстежувати контакти підлітка і контролювати, що пише син або донька на своїй сторінці. Використовуйте їх за прямим призначенням: діліться інформацією, власною позицією, підтримуйте інтерес до себе. Ваші діти можуть так і не дізнатися, що ви колись танцювали сальсу або знаєтеся на історії Середньовіччя. Найбільше вони знають про те, як ви їсте, прибираєте, дивитеся фільми і ходите до магазинів. То покажіть їм себе з іншого боку. Дружити із сином або донькою — не найкраща ідея, адже в батьків інша місія. А ось стати френдом підлітка ви можете.
10. Дозвольте себе критикувати. Не прагніть бути ідеальними батьками: яким би щасливим не було дитинство, кожен клієнт психоаналітика пригадає чимало промахів тата і мами. Тож дайте підлітку покритикувати себе вдосталь, інакше він не зможе відокремитися від батьківських установок і почати самостійно мислити. Однак відрізняйте критику від хамства. Нехай тінейджер каже, що хоче, але не грубить батькам. Вимагайте ввічливості, не бійтеся цим озлобити. Підліток навчиться критикувати в прийнятній формі, це допоможе в дорослому житті. У цей період з’ясується, що все, що ви робили — не так, як треба, і навіть на шкоду. А самі ви безнадійно відстали від життя. Найголовніше — не впадайте в почуття провини. Правду про себе як про батька чи матір ви дізнаєтеся років через 10-20. А поки вимагайте конструктивних пропозицій, до звинувачень не дослухайтесь.
ЯК НЕ ГОВОРИТИ З ПІДЛІТКОМ
Є, як мінімум, вісім речей, які важливо враховувати при спілкуванні з підлітком. Саме вони впливають на формування значущості і важливості підлітка, на його самооцінку та впевненість у своїх силах і досягненні бажаного.
Це:
– Коли я був у твоєму віці … (кажучи ці слова, дорослий підкреслює свою зрілість і успішність вже в ті далекі часи, при цьому занижує здібності підлітка).
– Ти просто не розумієш! (підкреслюється незрілість особистості і власна «розумність»).
– Ти тільки думаєш, що у тебе є якісь проблеми (насправді, навіть незначна, на погляд дорослого, проблема, у підлітка може викликати не тільки найсильніші страждання, але навіть і суїцид).
– У мене немає часу, щоб вислухати тебе зараз (у дорослого є справи важливіші, ніж займатися проблемами дитини).
– Роби те, що я кажу, а не те, що я роблю (я можу порушувати правила, а ти ні).
– Тому, що я наказав тобі! (ти повністю в моїй владі, я управляю твоїм життям).
– Так чому ж ти не можеш бути схожим на … (ти не «дотягуєш» до ідеального зразка, ти гірший, ніж він).
– Одного разу ти згадаєш цей день … (ти не повинен чинити на свій розсуд, я краще знаю, як зробити, у мене ж більше досвіду).
Як пережити підліткову кризу: інструкція з виживання для батьків
Підліток — це згусток контрастів: часта зміна настрою, самооцінка то падає, то злітає до небес, дитина бунтує, змінює стилі одягу, інтереси та смаки. Батьків це лякає та спантеличує. Як серед нормальних поведінкових проявів підлітка розпізнати «тривожні дзвіночки»: ризиковану поведінку, думки про самогубство? І коли щось дійсно пішло не так, як діяти батькам? Психолог Ольга Кухарук пропонує дієву інструкцію для батьків, щоб зрозуміти, коли слід хвилюватись, а коли — просто видихнути.
Батьківський тривожний опитувальник
Перше, що варто зробити, це з’ясувати наскільки загрозливою насправді є ситуація із вашим підлітком. Допоможе опитник для батьків підлітків «Коли слід хвилюватись?» від австралійської мережа підтримки Beyond the blue. Дайте відповіді на запитання і порахуйте свої «так».
Ви помітили зміни поведінки підлітка?
Чи зачіпають ці зміни кілька сфер життя підлітка? (удома, у школі, з друзями, у захопленнях та інтересах)
Чи часто ця поведінка трапляється?
Чи триває вона понад два тижнів?
Чи впливають ці зміни на повсякденне життя дитини?
Це триває вже понад два тижнів?
Що більше ствердних відповідей, тим більше причин бути уважнішим до ситуації і обговорити її з дитиною. Відправною точкою для оцінки у цьому опитувальнику є звична поведінка дитини і зміни у ній. Тобто, якщо дитина звично тривожиться або є дещо агресивною, то саме ці прояви можна вважати базовими і оцінювати саме зміни у них.
Як говорити із підлітком?
Отже, якщо на більшість цих запитань ви відповіли «так», що робити далі? Тут більшість фахівців абсолютно справедливо сходяться на тому, що підліток потребує допомоги. Батьки мають дати дитині відчути підтримку і розуміння. Ось кілька правил такого спілкування:
Розмовляйте спокійно — без звинувачень і засудження.
Назвіть зміни, які відбуваються в дитині. Скажіть, що ці зміни турбують і лякають (уникати оцінок, тиску, нав’язування почуття провини). Наприклад: «я помітила, що останнім часом ти перестала спілкуватись із друзями і постійно пригнічена» або «я помічаю, що ти дуже знервований і став менше часу навчатись».
Дайте дитині знати, ви любите її, піклуєтесь про неї, вона для вас є важливою, саме тому ви й почали цю розмову.
Намагайтесь проявляти співпереживання, розуміння та не засуджувати почуття підлітка. Спробуйте допомогти конкретними діями. Найпростіший спосіб — це запитати, яка саме допомога потрібна, не нав’язуючи своє рішення. Заохочуйте до дій, які допоможуть змінити ситуацію і домовитись про те, чого дитина робити не буде, щоб не зашкодити собі. Наприклад, домовтесь про те, що ви разом спробуєте розгребти завали в школі, пошукаєте потрібну інформацію про проблему, яка турбує дитину, що дитина не буде погіршувати свій фізичний стан і спробує повернутись до звичного графіку життя чи почне краще харчуватись (якщо був знижений апетит). Це можна закріпити як добре проговорений словесний чи навіть письмовий договір.
Спробуйте зберігати спокій, тримаючи під контролем свої почуття, фокусуючись на емоціях, переживаннях і запитах дитини.
Вірте своїй дитині: не знецінюйте її думки і почуття. Можливо, з висоти дорослого досвіду ці переживання здаються незначними чи неважливими, але для дитини вони справжні, реальні і єдині, які зараз у неї є.
ЯК РЕАГУВАТИ НА САМОСТІЙНІСТЬ ПІДЛІТКА?
«Я самостійна людина!», «Я можу сам вирішувати, що (як, коли) …», «Я сам буду вирішувати свої проблеми ” і т.д. Такі фрази батьки починають все частіше чути від своїх дітей, коли вони стають підліками. Що ж відповісти на такі заяви?
Якщо у батьків в момент найперших заяв вистачить розуму і сміливості «перерізати» зв’язок – «Добре, ти самостійна людина, що живе поруч з нами. Ти можеш сам приймати ті рішення, які тобі під силу. Якщо ти з чимось не впораєшся, ми допоможемо тобі, але вже не як суверен васалу, а як твої найближчі друзі» – то дитина підліток, як правило, спершу лякається раптової перспективи самому відповідати за все, але потім стає вдячним батькам за довіру, виявлену до його особистісним силам.
У цьому випадку умовна відстань між підлітком і батьками може стати навіть меншою, ніж було до «відрізання».
Якщо ж (що буває набагато частіше) батьки бояться перерізати цей морально і фізично застарілий зв’язок, з тим щоб замінити його на новий – «Це ж все тільки слова, він же насправді ще дурний! Нічого не розуміє! Життя не знає!» – то ножиці бере сам підліток (іноді в хід йдуть кігті і зуби), і ось саме тоді ми і маємо справу не просто з підлітковим віком, але з підлітковою кризою у всій її красі. Якщо підлітку після довгих спроб все ж вдається перегризти мотузку, яка охороняється батьками, то його за інерцією відносить так далеко, що на відновлення довірчих і повноцінних відносин можуть знадобитися роки.
Якщо ж батьки виявляються сильнішими і підліток кориться становищем «суверен – васал», то його особистісний розвиток неминуче спотворюється і надовго зберігає інфантильні риси. Іноді в цьому випадку розвивається невроз.
Отже, метою і завданням підліткового кризи є придбання не самостійності (вона підлітку ще й не потрібна, і не по зубах), але особистісної автономії, необхідної для подальшого розвитку особистості за дорослим типом. Тобто, іншими словами, для розвитку вміння брати на себе відповідальність за всі наслідки своїх поглядів, слів і дій.
10 умов успішного навчання:
1. Упевненість у своїх силах, палке бажання вчитися, незгасаючий інтерес до знань. Немає гіршого в людині, ніж слабкість і невпевненість у собі.
(Не обминайте труднощів, того, чого боїтеся. Соромитеся виступати перед аудиторією — шукайте можливостей виступати частіше. З’являється страх перед кимось або чимось — шукайте можливостей частіше зустрічатися з ними.)
2. Розвиток сили волі. Успіх приходить лише до того, хто його прагне, добивається, завойовує, докладаючи максимум зусиль.
(Не чекайте, що хтось відкриє ваші таланти і оцінить їх, відкрийте себе самі. Скажіть собі: я хочу, я можу, я зроблю. Не дозволяйте лінощам, особистим примхам і забаганкам керувати собою, заважати досягненню високої мети.)
3. Увага та уміння сконцентруватися на справі.
(Не дозволяйте відвертати вашу увагу під час занять ні товаришеві, ні сонячному зайчикові, ні телевізору чи магнітофону, ні приємним чи гірким спогадам тощо. Мислення — це активний творчий процес, що вимагає від людини напруження, уміння зосередитися на важливому, «розчинитися» у предметі думки.)
4. Працьовитість, уміння швидко включатися в роботу, звичка систематично і наполегливо трудитися, ретельно виконувати роботу, обов’язково доводити розпочате до кінця.
(Не залишайте незрозумілих питань без відповіді. Пам’ятайте слова американського винахідника Едісона: «У науці все вирішують один відсоток таланту і дев’яносто дев’ять відсотків праці».)
5. Суворе дотримання режиму дня, раціональна організація своєї навчальної праці, правильне чергування роботи й відпочинку, легких і важких предметів при виконанні домашніх завдань.
(Плануйте ввечері справи на завтра. У кінці дня підбивайте підсумки, з’ясовуйте причини невиконання запланованого. Не забувайте, що лінь, постійне відкладання на потім незавершених справ не можуть бути супутниками успіху.)
6. Не покладатися лише на механічну пам’ять, не зазубрювати матеріал, а намагатися осмислити його, визначити головне і другорядне.
(Неоціненну допомогу навчанню нададуть і такі прийоми роботи над з’ясовуваним матеріалом: складання плану, конспекту, тез, логічних схем, узагальнюючих таблиць, діаграм тощо.)
7. Самостійність у навчанні.
(Учіться чітко формулювати, обґрунтовувати, відстоювати власну точку зору. Не чекайте, поки вчитель «розжує» і вкладе у вашу свідомість той чи інший матеріал. Найкраще запам’ятовується і засвоюється те, що здобуте ціною власних розумових зусиль, власної праці. Тому ще вдома пробуйте уявно «зазирнути» на урок, що буде наступним, передбачити матеріал, який буде розглядатися, скласти певну думку про нього. Ніколи не покладайтеся на підказки і списування.)
8. Пошуки шляхів практичного застосування своїх знань, навчальних умінь.
(Більше розв’язуйте задач, виконуйте вправ, виготовляйте різних саморобок, макетів. Працюйте не лише головою, але й руками. Передавайте свої знання товаришам. Це — найефективніший спосіб закріплення, удосконалення власних набутків. Та й самі вчіться у тих, хто вже досяг успіху в тому, що вас цікавить.)
9. Постійна самоосвіта, розширення свого кругозору.
(Пробуйте свої сили в різноманітних видах діяльності. І пам’ятайте: по-справжньому навчається лише той, хто вдумливо читає багато розумних книг. Потрібну інформацію зрізних джерел заносьте до записничка.)
10. Постійний духовний розвиток, самовдосконалення, самовиховання в собі кращих людських якостей.
(Ерудованість, глибокі знання, навіть диплом про вищу освіту самі по собі ще не можуть бути ознакою справжньої інтелігентності. Остання риса передбачає ще й наявність у людини високих ідеалів, розвинутих естетичних смаків і культурних запитів.)
“Підлітковий” виклик для батьків: поради психолога у спілкуванні з дитиною
Як говорити з дітьми про смерть і втрату? Поради психолога
https://life.pravda.com.ua/society/2017/10/28/227139/
Медіація – це альтернативна форма вирішення конфліктів за участю третьої нейтральної сторони – медіатора, який допомагає сторонам дійти заємоприйнятного рішення у конфлікті.
http://cynkalovskyi.school.org.ua/news/11-00-27-02-12-2018/
Поради психолога учням по підготовці до ЗНО
Іспити, як і більшість явищ життя, – явище перехідне. Коли вони закінчуються, з’являється відчуття свободи, забуваються сльози, нервування, повертається спокійний сон. Але ж можна скласти іспит і з меншими втратами для власного здоров’я, отримати добрі оцінки й чекати наступного іспиту без страху та безсонних ночей.
Психологи розцінюють іспит як:
1. «Перетравлювання» значного обсягу інформації, яке пов’язане з великим навантаженням на мозок;
2. Серйозне емоційне напруження і велике навантаження на нервову систему;
3. Оцінювання не лише знань дитини, а й її особистості.
Найоптимальніший варіант підготовки до складання іспитів:
Розпорядок дня:
Харчуватися слід три-чотири рази на день. Мед, горіхи, молочні продукти, риба, м’ясо, овочі та фрукти забезпечать баланс необхідних вітамінів і мінералів в організмі й відновлять енергетичні витрати. Нормальний здоровий сон і відпочинок зменшать навантаження на нервову систему. Не варто відмовлятись від звичних занять спортом – це буде своєрідним відпочинком.
Слід пам’ятати про біоритмо-логічні особливості: «сова» неефективно працює з 6 – 8 год. ранку, а «жайворонок» навряд чи буде працездатним до 2 – 3 год. ночі. В усіх людей рівень біологічної активності знижений із 17 до 18 години.
Можна вживати тонізуючі препарати, наприклад, із женьшеню чи елеутерококу. Каву краще пити вранці й небагато, лише для того, щоб прокинутися (для тих, хто звик саме так розпочинати свій день). Кава підсилює нервовість і тривожний стан у невпевнених собі людей. Заспокійливі медичні препарати зовсім не потрібні, їх можна вживати лише за призначенням лікаря.
Правильна організація вивчення навчального матеріалу:
Спочатку слід переглянути весь матеріал і розподілити його таким чином: якщо треба вивчити 100 питань за чотири дні, то в перші два дні вивчається 70% усього обсягу, третього дня – решта, четвертого – повторюють вивчене. При цьому складні теми варто чергувати з простішими – не обов’язково вчити всі питання поспіль.
Є й деякі психологічні закономірності, які слід враховувати.
1. Найкраще запам’ятовується інформація, викладена на початку і наприкінці тексту. Середина зазвичай швидко «вилітає» з голови. Тому під час запам’ятовування та повторення слід приділити увагу середині тексту.
2. Повторювати треба не механічно, а вдумливо, зосередившись на змісті. Інформація після і «завантаження» в мозок, якщо її не повторити, утрачається на 20 – 30% упродовж перших 10 год. Щоб цього не сталося, слід прочитати текст, повторити його вдруге, через 20 хв. – утретє, а через 8 – 10 год. – учетверте, і ще раз – через добу.Тільки після цього можна бути впевненим у тому, що інформація міцно «оселилася» в голові.
3. Особливість «упізнавання». Дивлячись на текст, відчуваєш, що колись це все бачив, читав, отож вирішуєш, чи витрачати час на це питання не варто й можна переходити до наступного. Насправді ж це – несвідомий самообман. І якщо не вивчити уважно те, що здається таким знайомим, на іспиті можна не відповісти на таке «знайоме» запитання.
4. Запам’ятати можна найкраще, якщо знати, що є «найближчим»: текст, малюнок, логічна схема.
5. Слід спробувати знайти щось цікаве у найнуднішому матеріалі, адже цікаве запам’ятовується набагато легше. Можна готуватися до іспитів удвох, адже одна голова добре, а дві – краще. Підготовка до іспиту вдвох має свої переваги, якщо поставитися до цього серйозно й сумлінно. Учити разом не варто, а от повторювати навіть бажано. Це краще робити напередодні іспиту.
Шпаргалка — річ потрібна:
Використання шпаргалок на іспиті найчастіше закінчується дуже сумно. Вони потрібні лише тим, хто краще запам’ятовує матеріал при конспектуванні, – викладений коротко (у вигляді тез), він краще тримається у пам’яті. Шпаргалки зручно перечитувати перед самим іспитом, а от брати на іспит не варто.
«Спокійно, тільки спокійно»:
Так завжди в екстремальних ситуаціях казав Карлсон. Слід скористатися його порадою. Адже нервують завжди ті, хто погано знає матеріал. Ті, хто зовсім нічого не знає, зазвичай спокійні. Ті, хто знає матеріал добре чи на середньому рівні, нажахані до останньої хвилини, поки не отримають оцінку. Щоб подолати свій страх, можна розповідати самому собі вивчений матеріал, начебто на іспиті. Уявіть складну ситуацію на іспиті й знайдіть із неї вихід. Поставте самі собі підступні запитання й дайте на них відповідь –переборіть свій страх ще до іспиту. Згадайте випадки свого успіху, подумки відчуйте їх іще раз. Спробуйте вдатися до аутогенного тренування. Налаштуйтеся на те, що «у мене все вийде» й повторюйте ці слова перед сном. На іспиті не втрачайте самовладання у складний момент, хоч це й нелегко. Згадайте про почуття гумору – іноді воно виявляється і в екзаменаторів. Складіть план відповіді на іспиті – це теж заспокоює.
Рекомендації учням із проблем тестування:
Тренуйся!
Перед офіційним тестуванням варто виконувати якнайбільше опублікованих тестів — просто заради тренування. Не можна навчитись добре вирішувати тести, не виконуючи їх самих, примінюючи цю практику іншими видами контролю і самоконтролю. Ці тренування не тільки призводять до знайомства з типовими конструкціями тестових завдань, а й дають вам інший досвід — самоспостереження й оптимальної саморегуляції під час тестуваня.
Поспішай!
Тренуйся із секундомером у ракух. Порівнюйте час, потрібний для виконання тестів. Обмежуйте його. Без подібних обмежень, що змушують працювати в максимально швидкому темпі, без імітації змагальної ситуації неможливо змоделювати той стресс ( напругу ), що викликає будь-яке тестування.
Випробовуй!
У тренуваннях застосовуйте правильну тактику, тобто додержуйтесь усіх рекомендацій, як правильно вирішувати окреме завдання чи тест у цілому. Наприклад, не слід двічі перечитувати малозрозумілу інструкцію, а треба відразу ж познайомитися з варіантами відповідей. Тоді зміст відповідей прояснить вам, що сааме є необхідним в інструкції до данного завдання. Це конкретний приклад тактики, яку треба випробувати. Її можна освоїти й ефективно застосовувати, тільки активно тренуючись у тестуванні.
Угадуй!
Якщо ви впевнені у виборі, але інтуїтивно можете віддати перевагу якійсь відповіді перед іншими, то інтуїції варто довіряти. Така довіра, як правило, призводить до приросту балів.
Пропускай!
Треба навчитися пропускати важкі чи незрозумілі завдання. Пам’ятайте: у тесті завжди знайдуться такі завдання, з якими ви обов’язкововпораєтесь. Просто нерозумно не дібрати балів тільки тому, що ви недобрались до «своїх» завдань, а застрягли на тих, навчальний матеріал яких вам невідомий. Звичайно така тактика може принести успіх далеко не завжди. Якщо тестпобудований за принципом «сходів» і починаєтьсяз легких запитань, то не варто пропускати всі перші завдання.
Виключай!
Багато завдань можна швидше вирішити, якщо не шукати відразу правильну відповідь, а послідовно виключати ті, які явно не підходять. Метод вилючення дозволяє концентрувати увагу всього на одній-двох ознаках (а це легше), а не відразу на п’ятьох-сімох (що набагато складніше)
Скорочуй вибір!
Якщо кілька відповідей (1-2) із чотирьох чи п’яти варіантів здаються вам зовсім невідповідними, а інші —підходящимиз рівною ймовірністю, то в цьому випадку правильніше буде не пропускати це завдання, намагатисьвибрати відповідьз інших просто навмання. Шляхом такої тактикиви отримаєте більше балів. Це — теорія ймовірності. Адже «негативнее знання» (про те, яка відповідь свідомо не годиться)- це теж знання, і нерозумно відмолятися від його використання.
Думай тільки про поточне завдання!
Коли ви бачите завдання(питання), забувайте все, що було в попередньому: як правило, завдання в тестах не пов’язані одне з одним, тому знання, які ви застосовували в одному(уже вирішеному вами), як правило не допомогають, а тільки заважаютьсконцентруватись і правильно вирішити інше завдання.
Читай завдання до кінця!
Поспіх не повинен призводити до того, що ви будете намагатись зрозуміти умови завдання з «першими словамим» й добудувати кінцівку у власній уяві. Це вірний спосіб зробити прикрі помилки в найлегших питаннях.
Не засмучуйся!
Сплануйте середній час на кожне завдання таким чином, щоб за дві третини (максимум три чверті) сеансу пройти всі завдання «за першим колом». Тоді ви встигнете набрати максимум балів на легких для вас «своїх» завданнях, а потім зможете подумати й добрати щось на важких, які вам спочатку довелося пропустити.
Бажаємо вам успіхів!
Як допомогти своїй дитині налагодити взаємини в класі
Перше вересня далеко позаду, розпочалися учбові будні. І ось одного разу вранці або увечері ваша дитина заявляє про те, що вона не піде більше до цієї “безглуздої школи”. Ви починаєте переконувати свого малюка не відмовлятися від такої чудової можливості отримати знання, знайти нових друзів, розкрити свої таланти і зробити це в одному місці – в школі.
Допомогти можна, уважно вислуховуючи його переживання і скарги. Надмірне навантаження
П’ять-шість уроків в школі, 4-5 годин виконання домашніх завдань, щоденні заняття в гуртках і секціях виснажують незміцнілий дитячий організм із великою швидкістю. Недосипання годину-півтори впродовж декількох днів призводить до зниження пам’яті, уваги, а отже, працездатності. Стомлення, що накопичилося, призводить до нервових зривів і відмову відвідувати школу.
Що робити? Скласти відповіний режим дня. Ваше завдання – забезпечити дитині сон тривалістю не менше 9-10 годин, здорове харчування і рухову активність на свіжому повітрі. Вибираючи додаткові заняття, віддавайте переваги спортивним секціям, де ваше чадо випліскуватиме заряди енергії і заразом задовольнить біологічну потребу в русі.
Конфлікт з учителем
Авторитарна Галина Іванівна стала справжнім тираном в племені маленьких учнів. Ваш старанний трудівник, приходячи з школи, регулярно розповідає про те, що “вона назвала їх баранами, тупими, кретинами”. Недивно, що образи, приниження, залякування та інші антипедагогічні методи, які застосовує їх учитель, призводять до того, що діти відмовляються йти до школи. Можливо, саме ваша дитина потрапила до нелюбимчиків. Зазвичай це гіперактивні, рухливі, повільні, неуважні діти – ті, хто вибивається із загальної маси.
Що робити? Якщо більшість хлопців з цього класу висловлюють однакові скарги, відмовляються ходити до школи, то необхідно погоджувати свої дії з іншими батьками, висловити своє невдоволення на батьківських зборах, в колективних скаргах. У найскладніших випадках просити адміністрацію школи замінити вам педагога.
Якщо конфлікт з учителем у вашої дитини, то необхідно поспілкуватися із своїм чадом і вчителем. Дитину важливо підтримати, допомогти у вираженні негативних емоцій. Спробуйте разом поміркувати, як висидіти тривалі уроки, як подолати неуважність. У особистій розмові з вчителем не виніть і не звинувачуйте, вислухайте, над чим треба попрацювати вашій дитині і вам. Намагайтеся заручитися його підтримкою, адже союзник у вигляді досвідченого доброзичливого педагога – подарунок долі у справі успішної освіти і розвитку вашої дитини.
Складні стосунки з одноклассниками
Зазвичай саме дружний клас виявляється тим магнітом, який притягує дитину до школи. Якщо у вашого чада не склалися стосунки в класі, він став жертвою агресії однокласників, поза сумнівом, відвідування школи для нього буде гірше каторги. Часто діти, що піддаються нападкам, своїми реакціями на підбурювання самі провокують таке відношення однокласників. І не обов’язково при цьому “жертви” мають якісь особливості (носять окуляри, повненькі або гаркавять). Важливо, що дитина не може управляти своїми емоціями, на провокації реагує гостро, неадекватно: у відповідь на жарт з кулаками кидається на кривдника, ридає від того, що смикнули за косичку. Це підкріплює агресивні дії забіяк.
Що робити? Як вже стало традицією, треба підтримати і вислухати дитину, розповісти, як виходили самі з подібних ситуацій, тренувати стійкість до кличок шляхом використання в сім’ї жартівливих “ей, ти, редиска; баклажан, кабачок”. Проаналізувати реакції дитини на образи і спробувати разом виробити нові, більш адекватні. Надайте своєму чаду більше самостійності, підкріплюйте його упевненість в собі; штучно створюйте умови для тісного спілкування і дружби з однокласниками.
Складнощі у навчанні
Низька успішність може викликати у вашого чада стійке небажання ходити до школи. Труднощі у навчанні можуть бути викликані невмінням дитини вчитися, організовувати свою діяльність, ефективно запам’ятовувати, управляти своєю увагою; недоліками розвитку уваги, пам’яті, уміння мислити; особливостями нервової системи – повільністю, тривожністю. Крім того, якщо у школяра не сформувалася мотивація до такого важкого і виснажливого, але необхідного навчання, і він зіткнувся з першими невдачами і труднощами, це може привести до зниження інтересу до навчання, втрати віри у свої сили.
Що робити? Для вирішення цієї складної проблеми звертайтеся до фахівців – психологів, вчителів.
Вимогливі батьки
Ви влаштовуєте дитині скандали з-за кожної “вісімки”? Помилка в контрольній примушує ваше волосся встати дибки, а вас півтори години виговорювати “нетямущому”, хто він є і ким буде, коли виросте? Без батьківського паска ви не сідаєте вчити уроки? За кожну провину в школі ви позбавляєте дитину його улюблених занять? Якщо ви відповіли ствердно на ці питання, вітаю! Ви влаштували для своєї дитини пекло з процесу навчання, і школу разом з вами він бачить в кошмарах.
Що робити?
Змінити своє ставлення до оцінок, які приносить ваше дитя зі школи, змінити свої методи стимулювання, а педагогічні дії зробити більш гуманними. І багато, терпляче, систематично і сумлінно працювати разом із дитиною, покращуючи його успішність, налагоджуючи стосунки з учителями, однокласниками, розігріваючи і відроджуючи його інтерес до шкільного навчання.
Бажаю вам, щоб шкільні роки стали для вас і вашої дитини дійсно чудовими!
Ліцей №2 імені А. П. Бахути Новокаховської міської ради 